Hello, the wind has died down like my hopes. My fingers got stuck so sticky in the dark, so blind that I want to find the Braille stars, to read the future or poems by Kalytko. Crosses of papyrus tape on windows would be nice to tear off without a trace and forever. Roads don’t lead to Rome, but to the living room, Sprinkled with phrases from cult movies, sanctified by the memory — first, last — and by the belief that thoughts are bright and free. They will bring us out of the cold cellar of battered emotions, slowly, little by little. "Chimerical twenties" - new light bearers will say about us one day in this very living room. Hello, we melted as butter in porridge, but in your memory we were as if made of steel. Read the past by the Braille stars: We built the house — you must keep the walls. ************************************************ Привіт, вітер стих, як мої сподівання. У мороці пальці застрягли так липко, так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля, читати майбутнє чи вірші Калитко. Хрестами папіруси скотчу на вікнах приємно б зірвати безслідно й навіки. Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню, засіяну фразами з культових фільмів, освячену спогадом — першим, останнім — і вірою в те, що думки — світловільні. Вони нас дістануть з холодного льоху побитих емоцій, повільно, потроху. «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть нові світлоносці в цій самій вітальні. Привіт, ми розтали, як масло у каші, та в пам’яті вашій ми наче зі сталі. Минуле читайте за зорями Брайля: ми дім збудували — ви стіни тримайте.

in the cold winter to warm up not with the body, but with the thoughts, when you remember what pictures moles draw on the body. millimeters of beloved flesh, look like a map, like constellations from the sky drip stars on the skin . in the middle of the night to huddle in the void, waiting for healing the soul crippled from separation, tears on the cheeks they flood and suffocate even worse than the January darkness. in the empty room she is alone with her demon. he tightens the knot and says that summer won't happen that the war will take him too, because it is death's partner there, at the front, lurking behind their backs, playing in battles, paints the snow ruby red, and reality in black and white . what is stars for her is trenches with the wounded.for him, what is cities for her is ambushes in the forest for him, what is life without rockets or a prophecy of the future for her is repetitions of the hellish month of February for him and she passes through her worries, exhausted. on the black bed flutters only: 'I miss you... this war takes a lot, I will not give you to it. you will hear the prayer of love, no matter how far we are'. there is no trace of the demon in the empty room, and in the east of Ukraine from the tent is heard: 'My darling, I will come!'... ****************************** у холодній зимі зігріватись не тілом, а подумки, коли згадуєш, що вимальовують очертом родимки, міліметри коханої плоті, нанесені мапою, мов сузір'я із неба на шкіру зірницями крапають. серед ночі тулитись до пустки, чекати, що зцілиться від розлуки душа покалічена, сльози по вилицях заливають і душать ще гірше січневої темені, у порожній кімнаті вона наодинці із демоном. він затягує вузол і каже, що літо не станеться, що війна забере і його, бо у смерті в напарницях там, на фронті, чаїться за спинами, грає в баталіях, розфарбовує сніг у рубін, чорно-білим — реалії. що для неї — зірки, а для нього — окопи в поранених. що для неї — міста, а для нього — це засідки в раменю. що для неї — життя без ракет і пророцтво майбутнього, а для нього — повтори пекельного місяця лютого. і вона пропускає крізь себе тривоги, замучена серед чорного ліжка тріпоче єдине: " я скучила... ця війна забирає багато, тебе не віддам я їй. ти почуєш молитву кохання, хоч як ми віддалені". у порожній кімнаті від демона більше ні сліду, а на сході з намету лунає: "кохана, приїду!"...

I am so tenderly quiet and pale. I'm lying on the ground, so that my lips are barely moving. I waver like the ears of grass; the herbs are my breath. the stems in my chest are bursting my bones, exploding with cherry groves and wild plums, and your face in the colors of green dimly appears and softly calls. shall I sleep tickled to death? or did this feather grass become me? it mesmerizes and whispers in the endless surf of virgin plains. oh my white field - you`re like a ruin unwedded and sleepless. I lay down, but you say that I can't yet and the ground takes the bullet. ******************************** а я тихий і білий до ніжності: так лежу - ледь ворушаться губи, коливаюся колосками. трави-видихи. пагони в грудях розпирають кістки, вибухають вишняками і сливами-дичками; і обличчя твоє зеленаве то привидиться, то покличе. • чи це я на літа залоскочений, чи це та ковила стала мною? так навіює, так шепоче степові нескінченні прибої. • біле поле моє ти, румовище, неповінчане і незаснуле, я приліг, а ти кажеш - не можу ще - і земля забирає кулю.

My priceless house has no walls and no shadows, no glass, no concrete, nor wood The house that’s invisible the house that everyone hears the house that's all around and inside whether I eat, sleep, pray or whatever people, birds and fish are all watching alright, my darlings, observe these are our food, sleep and prayer we need no walls nor shadows our house of sun and wind is priceless without them autumn encircles our house with the frost Is it cold? no, as there's wine and poems And faith - as much as the leaves on the wet floor and love - as much as the crows on the blue ceiling so what do we care of these guests in black boots? what do we care of these witches, devils and demons? we hold our hands tight. my darlings, hold on, Just a little bit more, I am sure our house has no walls so it cannot be moved, our house has no walls so it can't be demolished ****************************** безцінний безстінний без тіней дім мій ні скла ні залізобетону ні дерева дім що невидимий дім що чують всі дім надовкола і дім усередині їм я чи сплю молюся чи інше дивляться люди птахи і риби добре — дивіться мóї рідні наші ці їжа сон і молитва стін нам не треба ні тіней — без того безцінний дім наш сонця і вітру осінь наш дім оперізує холодом холодно? ні бо вино є і вíрші й віри — як листя на мокрій підлозі любові — мов круків на синій стелі то що нам ці гості в чорних чоботах що нам ці відьми чорти і демони ми тримаємось міцно за руки рідні мої ще трошки я певен дім наш без стін тож його і не зрушити дім наш без стін тож його і не знести

when the boat sings a song in the unknown language of waves, black, like the sources of the Dniester; unhurried, like the breath of the willows on its shores; remember me lifeless. me, sold off to the time for destruction, wounded not by life, not by death, that I contemplate today, wounded by love. by the one, that hurts the deepest and festers the longest, the one, most uncertain constant, that shines brightly beyond all horizons. worlds and people saw this love, kept on a leash, subdued and obeyed. I always walked aside, didn't engage with it. so why did it corrode my eyes with white spots, why did it implant itself with sand into my peeled palms? I etched them out of myself, plucked them, but can you whiten white with black, can you tear off what has grown under the skin?! I was faithful to that torture and suffered alone, keeping away from those, who could catch this evil from me, that was eating me quietly. аnd my hunger grew, or rather, satiety, which there was no one to share with. the current carried me, lashing my face with incomprehension, scoffed at my untamed pain, threw the stones of indifference at my feet, twisted my joints with human cold, testing for strength. But I held out, being eroded, my bones were gnawed. I held out, covered with the rapids. I held out, corroded by the waters. I held out - remember me! I, who stand at attention and do not exist. ****************************************** коли човен співатиме пісню невідомою мовою хвиль, чорних, як витоки Дністра; неквапливих, як дихання верб на його берегах; згадай мене неживого. мене, збулого часові на поталу, зраненого не життям, не смертю, що її сьогодні споглядаю, любов'ю зраненого. тією, яка ранить найглибше і ятрить найдовше, тією найнепевнішою константою, що поза усіма горизонтами світить яскраво. світи і люди її бачили, тримали на прив'язі, впокорювали і підкорялись. я ж завжди ходив осторонь, не займав її. то чому в'їлась мені в очі білими плямами, чому віп'ялась мені в здерті долоні піщинами? їх витравлював з себе, визбирував, та чи вибілиш біле чорним, чи вирвеш те, що вросло підшкірно?! був я вірний тому катуванню і самотньо страждав, тримаючись осторонь тих, хто б міг підчепити від мене оте лихо, що воно мене тихо їло. І більшав мій голод, чи то пак, ситість, якою ні з ким було ділитись. течія несла мене, шмагаючи по обличчю нерозумінням, насміхалася з болю мого неприборканого, кидала в ноги камені байдужості, суглоби викручувала людським холодом, випробовуючи на міцність. я ж встояв, аж розмило мене, кістки мої пообглодувало. я встояв, обкладений порогами. я встояв, з'їдений водами. я встояв – згадай мене! мене, що струнко стою й не існую.

The rain has passed, the puddles ripple, The wind is blowing in your hand - take it! And the sun hides in a cloud, Turns into a ghost. Quiet autumn sneaks like a mouse. The cat watches the pigeon The pigeon studies the crumbs, Everything is not as it should be The world must pack up and go Every day, every moment It burns and hurts. It may or may not be Something to remember or forget? For someone, today will be their last The bullet-viper will sum up our whole lives And something will be put aside for memories. Souls will fly from the earth Kids, you won't believe it. Wish it wasn't in vain, Wish that I got the confirmation, That it's for good, not for evil Stop, enough! My nerves are shot... The rain has passed, the puddles rippled, The wind is blowing in your hand - take it! Far away, where the birds are, There are endless ways. And the evening glow milk As atonement for sins. *********************** Дощ пройшов, по калюжах бриж, Вітер дме у долоні — бери ж! І ховається сонце в хмару, Перетворюється на примару. Тиха осінь крадеться, як миш. Кіт за голубом стежить, Голуб крихти вивчає, Все не так, як належить, Світ — на вихід з речами, Кожен день, кожна мить Палить і вередить. Чи то може, не може бути, Щось згадати, а щось забути, В когось день — то останній день. Підсумує гадюка-куля Чим жили, все збере до купи, Та й на спогади відкладе. Души линуть геть з землі, Не повірите, малі. Якби ще недарма, недарма, Якби відповіді я добився, Що на користь це, а не до біса! Все, гаразд, більше нервів нема… Вітер дме у долоні — бери ж! Дощ пройшов, по калюжах бриж. Там, далеко, де птахи, Безкінечні є шляхи. Молоко зорі вечірній, Як спокута за гріхи.

Be careful, my boy, Scorched and gloomy days have come, when putrescence instead of green spreads far and wide, quickly yellows and burns in a fierce flame. So I beg you: Don’t rush, your vigilance will quickly drown in streams and crowds, and only a moan will echo to remind you, my friend, that you failed. Ignoring omens, Don’t stand by windows, oblivious to glass, it often happens: at first, fragments of hopes burst into the house like hell, split the walls and seventh heaven, pass through the heart with the gleam of a coin, getting stuck with a coppery gaze in the eye sockets. Stay alone, it's not worth being with me. I'm older than you, and and you wouldn’t like what is so tempting to you – if you were called, Furrows from noose, scars from torn wounds, - thus the tides of suffering begin to wash away the joy from one’s pale face. I couldn’t influence fate, even if I wanted to, neither my heart nor my body need blood, my dark blue is really inert to crimson, as long as someone is caught in the trap by the wind or his difficult fate; red should not be mixed with blue. I hid my worries for you in the cold light of obscured love. And what you learned does not change the flow: we can't be together, because it's inopportune, they say, it's dangerous. Look, my little bird, it's so hard all around, the cycles have stopped and hang over on inter-alert tripwires, even words barely hold together, I weave them from the last forces, each time – more coarsely, I weave them so as not to tear them into cloudy fibers of yellowed cotton wool. Do not grumble that I do not hear; indifference is not a sin. I'm not deaf, I hear a broken heartbeat and deathly muffled oscillations. It's worth listening to, my blades have the most merciful brilliance. You snuggle down, you stick, you want everything to be fast and sharp, you want us to stand together and sum up. Be careful, it' existentially slippery outside. If you really want to meet, you're running out of the apartment like a maddened animal, you know what, boy? Let' meet! I will tell you the most important thing... *************************** Будь обережним, хлопчику мій, настали похмурі та смалені дні, коли звідусіль замість зелені гній розтікався, невдовзі жовтів і горів у полум'ї лютому. Тебе і молю тому: не жени так, що пильність стрімливо потоне в потоках і натовпах, аж тільки стогін луною тобі нагадає, друже, що ти не здужав. До знаків байдужий, не стій попід рамами зі скляним щастям, трапляється часто: спочатку уламки надій уриваються пеклом у дім, розколюють стіни і сьоме небо, крізь серце проходять зі зблиском монети, застрягаючи поглядом мідним в очницях. Будь наодинці, зі мною - не варто. Я старша за тебе, і те, що так вабить, тобі б не сподобалось – був би ти званим. І цівки петельні, і шрами від рваних, в яких починають припливи страждання радість з блідого обличчя змивати. Я не впливала, якби й захотіла, кров не потрібна ні серцю, ні тілу, до червені синь моя справді інертна, до тих пір, коли в ловчі тенета не занесе нелегка або вітер, червінь не варто мішати з блакиттю. Ховала свої хвилювання за тебе в холодному світлі любовних затемнень. І те, що дізнався, не змінює течій: не бути нам разом, бо це недоречно, мовляв, небезпечно. Поглянь, моя пташко, навколо так тяжко, цикли зависли спинившись на міжтривожній розтяжці, навіть слова ледь тримаються купи, тчу їх з останніх, щоразу – більш крупно сплітаю, щоб не розірвати на кілька хмаристих волокон пожовклої вати. Не бурчи, що не чую; байдужість не має гріха. Я не глу ха, чую уривчасте серцебиття і передсмертні глухі коливання. Прислухатись варто, у лез моїх наймилосердніший блискіт. Горнешся, липнеш, бажаєш, щоб швидко і різко, щоб стали разом і підбили вже риску. Будь обережним, на вулиці екзистенційно заслизько. Як хочеш зустрітись, що рвешся надвір з квартири мов оскаженілий звір, то знаєш що, хлопче? Зустрінемось! Скажу тобі найголовніше ...

we were the men in black laughed to tears when we should have cried used to light a fire as big as a Kyiv quarter under the wettest rain used to go out for a smoke break, because that time we wanted papirosas only we had discussions about orientation (is it West or East?) and I admitted loving her braids we smoked from the Olympic flame because you idiot forgot your lighter at home! and finally those eyes... those eyes were not sparks they were meteors they were burning with the realization of the impossibility of depoetizing every soul that dreams with a pen or at least a keyboard with notes in the phone they were meteors with a temperature of millions of degrees Celsius so that we can turn the wine to gluhwein in all the vineyards of the world we fucked everything that contradicted our values or the interests of the Ukrainian nation we put the text of each beautiful verse to the melody which sounded from the soundhole of the guitar or the ukulele and that soundhole was no less powerful than a power plant we looked into the Kamasutra to know in which poses to fuck the darkness during a blackout because we will light the street ourselves those strings never broke they fed on heard metaphors and rhymes they madly loved to play themselves verse libres silabotonics sonnets or hokku and we loved this world through the prism of all the meanings of the word "poet" we love this absolutely cursed but no less attractive poetry which flowed like a waterfall from our tongues and flowed without even making the paper wet making wet only women who listened to everything written above. Period. ******* ми були людьми в чорному сміялись до сліз коли слід було б плакати розпалювали вогнище розміром з київський квартал під наймокрішим дощем виходили на перекур бо тоді хотілось лише папіроси вели дискусії про орієнтацію (то захід чи схід?) а я зізнавався що люблю її коси і підкурювали до речі від олімпійського вогню тому що ти дурнику забув запальничку вдома! і врешті ті очі… ті очі були не іскрами вони були метеорами вони палали від усвідомлення неможливості депоетизувати кожну душу яка марить пером чи бодай клавіатурою з нотатками в телефоні вони були метеорами з температурою у мільйони градусів цельсію щоб ми могли перетворити з вина у глінтвейн усі виноградники світу ми клали хуї на все що заперечувало нашим цінностям чи інтересам Української нації ми клали текст кожного прегарного віршу на мелодію яка лунала з розетки гітари та укулеле та розетка була потужністю не меншою за електростанцію ми підглянули в камасутру щоб знати в яких позах їбати темряву під час блек-аут‘у тому що ми освітимо вулицю самі ті струни не рвались ніколи вони живилися почутими метафорами та римами вони без тями кохали грати собою верлібри силаботоніку сонети чи хокку а ми кохали цей світ крізь призму усіх значень слова «поет» ми кохаємо цю безумовно кляту але від цього не менш привабливу поезію яка текла водоспадом з наших язиків та стікала навіть не роблячи мокрим папір роблячи мокрими лише жінок які прослухають усе написане вище крапка

This crowd won't understand you Faceless, monotonous, and unidirectional They won't bring flowers to your temple or monument Their spotlights won't shine on it They won't clear the snow in winter, won't wash away the pigeon's droppings The rains won't wet it You won't be depoeticized by the politicians By hundreds of various no's from the stereotypical memory By textbooks with your round photo And dates with a hyphen And biography - where you were born, where you grew up, who you fell in love with No, they usually don't write such things - love is usually skipped No, you won't become a classic You won't become fashionable - know the rebel's prospect You won't put into their heads - Into their chandeliers with 60-watt bulbs - Any truths that could ignite their intensity up to an explosion of evolution To shine brighter, let my candle burn out Their stooped concrete shoulders already can’t handle the domestic wastes from their heads Their throats are silent Play chords, lone brave archer You seem to be the only one still alive here They'll boo and spit on you as they should They'll unleash the artillery of all their rage on you And shoot into your vortex distraughtly The sweetest thing is to kill those who aren't afraid of you The scariest thing is to die without ever having breathed. I'm proud of you, can you hear it? Never, never will it be empty or lonely at the peak of your Olympus I will remember I will always remember you. Your song will build a temple in me this time And when I grow to the size of the universe - When I finally learn to write like you - I'll go to the top floor I'll take the guitar, no, I'll rather take the ukulele That you named Taras And I'll play, play, play! And every time they kill one of us Another will wait Another will wait for him. ************************** цей натовп тебе не втямить безликий одноманітний і одновекторний ці абихто не носитимуть квітів до твого храму чи до твого пам'ятника прожектором його не підсвітять не розчистять сніг узимку не відмиють від посліду голубиного дощами його не мочитиме тебе не депоетизують політики і ще стоп'ятсот різних "не" стереотипної пам'яті підручники де у кружечку твоя фотографія дати через дефіс біографія - де народився де ріс у кого закохувався ні таке зазвичай не писали - любов зазвичай обходили ні ти не станеш класиком не увійдеш у моду - така вже вона перспектива у бунтаря не вкладеш ти у всі ці голови - в їхні люстри із лампочками у 60 Вт - жодних істин щоб розжарювали їхній накал до вибуху-еволюції щоб засіяти дужче згасни моя свіча їх сутулі бетонні плечі і так не вивозять побутових відходів із голови їхні горлянки мовчать затискуй акорди одинокий відважний лучнику ти здається єдиний хто тут іще живий вони освистають, заплюють тебе як і годиться розвернуть на тебе арту всієї своєї люті і очманіло стрілятимуть у твій вихор найсолодше вбивати того хто тебе не боїться найстрашніше вмирати коли ні разу не дихав я пишаюсь тобою чуєш най ніколи-ніколи на вершині твого олімпу не буде пусто не буде самотньо я пам'ятатиму пам'ятатиму тебе завжди твоя пісня збудує храм уже у мені і коли я виросту до розмірів всесвіту - коли врешті навчуся писати їх так як ти - я зійду на останній поверх візьму гітару ні візьму укулеле яке ти назвав Тарасом і гратиму гратиму гратиму! і щоразу як вони котрогось із нас вбиватимуть інший чекатиме інший його чекатиме

Why do I need alcohol? You give me enough hops. My jinn (not from fairy tales), the first (not the seventh) heaven. The dusk of autumn days is a feeble, whiny wench. She is fickle. She wants the wine of the sun. Just a trickle I will be similar to her - if you do not envelope me in a flame of hugs having eaten me like prey. What do I need Brad Pitt for? Happiness is with your name. My personal hero, the cure for my daily torment. You will come in jeans that are torn, just like my sleep You'll create a stunned vibe around you with your jokes! Why do I need diamonds? The aquamarine rain in which we were kissing for the first time to numbness Is more precious than the sparkle of those stones. I will lustfully decorate my ears with cherries instead of earrings. The berry flesh will become fire, and the kisses will be boundless. What of Milan and Paris? A bun and a macchiato A croissant and iced coffee from your hands is a holiday. Fanciful sketches are drawn on my body by your gentle beloved fingers. This passionate pleasure is the envy of Italy and France. Why do I need tobacco cigarettes or fruity vapes? I am hyper-dependent on happiness. Happiness that happened in my life is you The light of your eyes whitens the soul and the night. Your lips are a poison that heals incurably. ******************************************* Нащо мені алкоголь? Вдосталь хмелію від тебе. Джине мій (не з казок), перше (не сьоме) небо. Сутінь осінніх днів – квола, плаксива дівка. Вітряна. Хоче вина. Сонячного – тонку цівку. Буду я схожою з нею – ти якщо не охопиш Полум'ям із обіймів – з'ївши мене, як здобич. Нащо мені Бред Піт? Щастя – з твоїм іменням. Мій особистий герой, ліки від мук щоденні. Прийдеш у джинсах рваних, як мої сновидіння, Створиш навколо себе жартами вайб обалдінний! Нащо мені діаманти? Аквамариновий дощ, під яким цілувалися вперше ми до оніміння – Дорогоцінніший блиску того каміння. Хтиво прикрашу вуха замість сережок черешнями. Ягідна м'якіть стане вогнем, а поцілунки – безмежними. Нащо Мілан-Париж? Булочка та макіато Чи круасан і глясе із твоїх рук – це свято. В ніч на моєму тілі – скетчі химерні малюють ніжні кохані пальці. Пристрасна ця насолода – заздрість Італій-Францій. Нащо мені тютюн чи то фруктовий IQOS? Гіперзалежна від щастя. Ти ним в житті мені трапивсь. Світло твоїх очей душу та ніч вибілює. Губи твої – отрута, що невиліковно зцілює.

So, champion, rise up on the pedestal My congratulations to you Listen – slowly they crawl out from the depth like on a funicular scorching like dragons here is the epistle of credence written by my own hand to you my last serenade forged like steel under the balcony of your Olympus – it presses gently and slowly to your throat like a sharpened blade and contrives the refrain it happened that our August resigned because the fall – the sly redhead girl never stopped coming to us no matter how we tried to run from her and wherever we hid clearly, even our bridges didn't hold by left-right, count off!, split or sliced shores! our autumn is authoritarian our autumn is a capricious old princess by left-right test variant, count off! let everyone have their own autumn like a sinner to the father for confession my autumn is mystical my autumn is the city that Pidmohylny never dreamed of (do you remember it was ours as if directly belonged to us) my autumn is the cobblestone of Andriyivsky and three theatre bells, Lysa Hora mountain and the geometry of the crematorium Podil and Solomianka, Rusanivka and Poznyaky my autumn is Kyiv Kyiv is just like you – why I fell in love with it however it still somehow remains distant my autumn is a dirty trolleybus riding to the technical maintenance station my autumn is my most precious library the section of Modern Ukrainian Literature with people like novels and thick silence, which crept in here like fog or night where I'm that very post-ironic fire temptingly licking the bookbinding with uneven verse libre flame, ruining the texture my autumn is the firebird the Renaissance era I'm finishing your final chapter The End of the Middle Ages; I'm signing the first page and putting you back on the far corner shelf draped with cobwebs like white hair I'm putting you back, so come on, blaze my autumn is an ultra-precise globe I become small again but this time as a grown-up boy I'm stepping on it – and continuing my journey on my own planet experienced in lasso and hook fishing *************************************** що ж чемпіоне підіймайся на п'єдестал мої тобі привітання чуєш - поволі виповзають із глибини немов на фунікулері спопеляючи по-драконячи грамота ось виписана тобі моєю рукою серенада моя остання під олімпу твого балконом вигартувана мовби сталь - гострим лезом до твого горла ніжно і повільно так притуляється й приспів коїть сталось так що серпень наш попросив відставки адже осінь лукаве руде дівчисько не перестала до нас приходити хоч би як від неї ми не тікали і де би не переховувались вочевидь і наші мости не встояли розрахуйся на лівий-правий розколені чи розрізані береги! наша осінь авторитарна наша осінь примхлива стара княгиня розрахуйся на правий варіант і лівий нехай кожному своя осінь явиться ніби грішниця - до отця на сповідь моя осінь - містика моя осінь місто яке не снилося й підмогильному (пам'ятаєш нашим було настільки наче безпосередньо нам і належало) моя осінь - бруківка андріївського і три театральні дзвінки лиса гора й геометрія крематорію поділ і солом'янка русанівка й позняки моя осінь - київ київ як ти - його для чогось я покохав проте він чомусь і досі такий далекий моя осінь - брудний тролейбус що котиться на станцію технічного обслуговування моя осінь - моя найдорожча бібліотека секція укрсучліту з людьми-романами й густою тишею котра наповзла сюди як туман чи ніч і я у ній той самий постіронічний вогонь неоднорідним верлібром-полум'ям звабливо облизую палітурку псую текстуру моя осінь - жар-птиця доба відродження дописую твій останній розділ 'кінець епохи середньовіччя' першу сторінку підписую і ставлю тебе назад на задрапірований павутиною неначе сідим волоссям дальній стелаж на самісінькому покутті ставлю тебе назад - і палай собі моя осінь - надточний глобус я роблюся знову маленьким та цього разу дорослим хлопчиком ступаю на нього - й мандрую далі своєю власною планетою з досвіду здобиччю ласою на гачку

You're in my dreams again. At imaginary stops You are completely familiar, close, not hostile. Sleep peacefully. I go on tiptoe, Because I'm afraid to disturb your sleep. I stop. I can hardly breathe Like a perch, that dies on the shore. The heart is full of tenderness and quiet, As if once in the distant March. Even though with this delirium you cheered up my soul again, You saved me from the February frosts... You smile gently while sleeping Like a small boy from ice cream. Strange thoughts are woven from memories Cut the heart with cruel longing – Like socks, carelessly scattered Chaotic troublemakers. Memory cries with birdsong. The blue sky is overcast. You are like a steppe with sweet watermelons, An unattainable and cherished trinket. More than once I choked with pain Which is hidden in a closed heart. Heaven knows: I am a brushwood, and you are a flame, In which I will burn forever. How many years is already precipitation of my soul? Nagging pain pulsates in the temples and cheekbones. I say a prayer: "Lord... I would look at him all my life." I would like to keep your image although in my dreams. Sadness is a river, that has not flowed out over the years. A lump in the throat, like an invisible choker, It interferes with inhalation and exhalation. The soul dies in vain, like a recluse, That she herself is to blame for her troubles. Don't chase me away... Let me stay in my dreams To admire only you. Sleep calmly, my tired bummer... The stars are doomed to protect your sleep Because someone wrote in my heart your name Not with chalk, but a red-hot iron... *********************************** Снишся знов. На уявних зупинках Зовсім рідний, близький, не ворóжий ти. Мирно спиш. Я підходжу навшпиньках, Бо боюся твій сон розтривожити. Зупиняюся. Майже не дихаю, Наче окунь, що гине на березі. Серце сповнене ніжністю тихою, Мов колись у далекому березні. Хоч цим маренням душу розрáдив знов, Врятував від лютневих морóзів ти... Уві сні посміхаєшся лагідно, Наче хлопчик малий від морозива. Думи дивні зі спогадів зіткані Крають серце тугою жорстокою – Мов шкарпетки, недбало розкидані Хаотичні порушники спокою. Плаче пам'ять пташиними зойками. Небо синє зажурою хмариться. Ти, мов степ з кавунами солодкими, – Недосяжна й омріяна марниця. Вже не раз захлиналася болем я – Тим, що криється в серці закритому. Небо знає: я – хмиз, а ти – полум'я, У якому я вічно горітиму. Рік котри‌й вже в душі моїй опади? Щем пульсує у скронях і вилицях. Промовляю молитвою: "Господи... Я б весь вік свій на нього дивилася". Хоч у снах би твій образ утримати. Сум – ріка, що з роками не витекла. Ком у горлі, мов чокер невидимий, Заважає і вдихам, і видихам. Марно гине душа, мов самітниця, Що сама своїх бід винуватиця. Не жени, дай у снах залишитися, Щоб тобою одним милуватися. Спи спокійно, мій втомлений ледарю... Зорі сон берегти твій приречені, Бо ім'я твоє в серце не крейдою Хтось вписав, а залізом розпеченим..